Як стати щасливішим за 11 хвилин?

Іще на весні, коли ми проводили конференцію Travel Kitchen, ви писали, що цікавитеся темою лайфстайлу, нарешті я назріла, аби почати вести окрему колонку присвячену саме цьому. В ній буду ділитись власним досвідом, а деколи буду залучати досвід інших людей.

Перший пост я вирішила присвятити темі генерації щастя, а заодно розповісти одну історію зі свого життя. Щастя, як знаєте, не приходить само по собі – це результат кропіткої праці. Для перших кроків достатньо буде 11 хвилин на день (принаймні мені колись цього вистачило).

Where the story begins…

Отже історія така, сягає корінням у моє офісне минуле (так, так і таке було…і навіть зовсім не короткий строк – 5,5 років, про це колись пізніше розкажу). Коли я тільки прийшла на роботу, то мені все фантастично подобалось – я була рада бути корисною (адже саме за цим варто приходити на роботу), бачити які щасливі клієнти, спілкуватись з колегами – це був новий досвід – новий світ.

Коли пройшло декілька років такий ентузіазм почав трохи спадати. Я почала помічати перші результати того життя – це явно не найкращим чином впливало на моє тіло. На мені були «рожеві окуляри» того, що про мене тут дбають, але вони почали потроху розвіюватись.

11 хвилин для щастя

З вільної обідньої години, 40 хвилин йшло на те, аби поїсти, 4,5 хвилини на те, аби піднятись у парк, що був поруч, і стільки же на дорогу назад. Тобто у мене було дійсно вільних всього на всього 11 хвилин.

Ці 11 хвилин я зазвичай просто лежала на лавочці у парку і дивилась на небо. Мені було байдуже яка була погода, я робила це навіть коли йшов дощ. І, дійсно, зі сторони це могло виглядати досить дивно, але мені хотілось це робити і я собі це дозволяла. Після цього ритуалу я поверталась зовсім іншою. Я була спокійною, після чого клієнти йшли радісними від мене незважаючи на те, що приходили явно не в гуморі. Без цієї маленької процедури все було зовсім інакше – знервована я, знервовані колеги, знервовані клієнти.

Зазвичай у офісах всі разом обідають, а потім іще разом п’ють чай/каву, але я у цей момент мала свій 11-хвилинний ритуал. Колегам було цікаво дізнатись куди я зникала, колись мене навіть «вислідкували», і трохи посміялись з того що я робила, дехто навпаки сказав: «Таня, що ти робиш?! А як же ми?».

Я робила, це тому, що розуміла, що по-перше, так всім стає краще, а по-друге – мені це дійсно подобається – лежати у парку на лавочці і дивитись у небо. Зараз я намагаюсь робити справи, які поєднують в собі ці два принципи – робити те, що корисне для всіх і одночасно те, що мені дійсно подобається.

…я думаю, що саме з цих 11 хвилин і почались мої внутрішні трансформації, які потім потягнули за собою і зовнішні. Тож просто дозволяйте собі зупинятись, і дивіться частіше на небо, навіть якщо маєте лише 11 хвилин