La Ferme d’Elise. Українські ферми відчиняють свої двері туристам


 

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

La Ferme d’Elise

тел: 0676734970

село Дмитровичі Львівська обл.

Давайте чесно. В Україні забагато визначних місць.

Якось мною було кинуто виклик (як собі, так і країні) всіх їх наживо побачити. Історичні архітектурні пам’тки, духовна спадщина, ремісничі цікавини, гастрономічні неперевершеності та природні красоти – програма мінімум для кожного подорожуна.

Є поміж цього всього дещо таке, шо надихає не менше ніж все вищезгадане, та ще й з особливістю – не озиратися на минуле, не діставати припалі пилом події з історії, а зосереджуватись на теперішньому та зазирати у майбутнє. І таким, на моє переконання, є сучасне фермерське господарство. Тож, для тих, хто між культурними туристичними маршрутами шукає нові стежки в подорожі, розкриватимуться в нас на the Trip молоді українські ферми.

Я відверто закликатиму відвідувати ці перлинки, надихатися виробництвом справді біопродуктів та відношенням майстрів до твоєї роботи , відродженням, ну або якщо дуже відверто – зародженням середнього бізнесу в Україні, переймати досвід та запозичувати ідеї у цих відважних фермерів.

А моє особисте зацікавлення – врешті дізнатися, хто ж ці добрі люди, завдяки яким, я маю змогу обирати з полиць маркетів якісний, корисний, органічний продукт. На щастя, Україна багата на достойні уваги ферми, але писатиму лише про такі, що відкриті туризму, радо вітають гостей екскурсіями, дегустаціями та іншими приємностями. Адже, все ж таки, ми поки що the Trip, а не the Farm =)

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Першими фермерськими дверима, що мені відчинилися, були широкі ворота La Ferme d’Elize, фермерське господарство “Шеврет”.

Я шукала в Україні сучасну ферму з новим підходом до роботи, де поєднуються нові технології з традиціями, і знайшла її в селі Дитровичі Львівської області.

На фермі особисто познайомилась з вісьмастами козами, тридцятьма коровами, с чотирьома собаками, десятком гусей, сім’єю віслюків Дмитром і Розі, в яких за день до мого візиту народилось немовля-вісленя, шістьма конями, двадцятьма шістьма робітниками та господарем ферми, паном Бернаром.

Багато не розписуватиму про чисті стайні, охайних пронумерованих кіз (за номером зашифрована вся інформація про кізку: вік, стан, хто мама, тато, кум, сват, брат), про мій невиправданий страх щодо сльозогінного запаху. Про все це треба не писати та читати, а брати і їхати, дивитися, вчитися, думати.

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Ферма виготовляє молоко, м’який сир, фета, рікота, згущене молоко та багато видів твердого французького сиру: Кроттен, Бюш, Томет та сир, який названо на честь села, Дмитров’єн. Зворушливі. Ще дівчатка на сироварні мріють та планують виробництво усіляких йогуртів з фруктами та ягодами, до речі, що цікаво, за освітою серед них і кондитер, і бухгалтер, і кого тільки немає. Від тієї професійності, з якою вони розповідаються про технологію виробництва сиру, враження, що вони сировари в шостому коліні.

ось такі "сирні котики" дозрівають на полицях

ось такі “сирні котики” дозрівають на полицях

Найцікавішою частиною гостювання на фермі для мене стала бесіда з власником ферми, в якого я планувала дізнатися про красиву романтичну історію шляху бельгійського парубка до сирної мрії і її реалізацію у нас в Україні. Але моя допитливість перевела розмову в зовсім інше, набагато серйозніше русло. Ряд соціальних питань, який розкривав пан Бернар за розмовою, я частково процитую.

«В Україні є перспектива. Земля, погода, вода… Але в Україні біда. Чому? Через владу? Ні! Через людей. Люди не хочуть працювати… в мене 26 людей працюють, в районі 50 тисяч людей. Мені потрібно більше людей, зараз лише 20% від необхідної кількості робітників. П’ятеро дівчат на сироварні і жодної з цього села. Одна кілометри пішки долає, якщо маршрутки немає. Потрібні люди в молочний цех, на доїння, до коней, будівельники. Ніхто не хоче йти на роботу».

«Була заява від села , що через ферму забагато мух на селі стало. Голова сільради передав заяву на район, район на область, область організувала комісію. З комісії приїхали 15 людей… не знаю як вони там рахували, але вони побачили, що в нас чистота така, як немає ніде. А потім була заява, шо наш осел не дає людям вночі спати, так голосно каже «І-а».

«Так, 50% мешканців цього села були в мене тут на роботі. Тричі кожному давав шанс, бо вони або пили, або обманювали, або просто на роботу не приходили…».

-Вчора однин місцевий мешканець сказав мені, що добре було, якби Бернар був головою сільради.

-Було б добре, але вони б плакали… Працювали б. Та не було б ніякого сміття. Побудували б дорогу, дитячий майданчик. Організував би селянам по-тихеньку продаж їх курки, яйця, овочів. Кияни приїжджають, вони ж не знають що таке справжнє молоко, овочі… «.

«…Але шо, навіть немає дівчаток, щоб тут квіти саджали».

«Одна умова – все по закону».

На моє «кошмар» після всіх історій Бернара, він відповів: «це не кошмар, а звичайна ситуація в Україні».

Говорили багато. Принциповість Бернара не може не вражати. Хабарів не дає, хоч до нього постійно чіпляються і щодо землі, і щодо виробництва. Так, сумно, що робити щось нормально, чесно, по совісті так складно, але радісно, що є люди, які готові вперто долати всі перешкоди.

Він має єдиний критерій за яким бере людину на роботу – бажання. Йому не потрібен диплом та попередній досвіт, він з дружиною вчить всьому на практиці. 8-ми годинний робочий день. Важко зрозуміти, чому селянин мені жалівся на те, що йому кожен день треба їхати на роботу до Львова і назад, на що він витрачає значну частину свого прибутку, бажає Бернару розвиватися, щоб було більше робочих місць для місцевих, аби їм не виїжджати, коли на фермі і там вільні вакансії, -просто приходь. На стовпах оголошення висять про роботу на фермі. Після всього я пройшлась селом, мала радість спілкуватися з місцевими, в тому числі про ферму. Це величезний привід для роздумів про нашу країну. Якщо не впадати у відчай і аналізувати тверезо, можна прийти до вельми цікавих речей, які підштовхують знову брати наплічник та вирушати в дорогу досліджувати, шукати, навчатися, думати.

Від малого до старого знайде там свій сенс. Діти бавитимуться з тваринками, ласуватимуть свіже молоко,  дорослі на власні очі побачать та переконаються, що добросовісний якісно новий бізнес в Україні існує, а значить можливий, а значить бери й роби так само. І є люди, ось вони, які не сидять на кухні й не матюкають країну, а плідно працюють і виготовляють органічну молочку, що мене безмежно тішить.

Тож, вйо до La Ferme d’Elise! Все одно всі катають до Львова. Ось і не полінуйтесь заскочити в село Дмитровичі, побути на фермі, покуштувати сирів, накупити їх, поспілкуватись з тваринками, робочими та домовляйтесь так, щоб ви застали і Бернара також. Вірте мені, ця людина здатна вразити =), тим паче, як звучить його українська мова з французькою вимовою о-ла-ла =) І обо’язково, хто копає глибше, гуляйте селом, спілкуйтеся з місцевими, купайтеся в Безодні. І так, хто вивідає чому ставок зветься так, відпишіть будь ласочка мені, бо в мене так і не вийшло.

Тож, де це знаходиться і як туди дістатись

Де: село Дмитровичі, Мостиський район, Львівська область

Як: можна добратись приміськими автобусами.

Автобуси відправляються з автостанції №8  біля головного залізничного вокзалу Львова за наступним графіком:

07:25 Львів – Мистичі

08:18 Львів – Зав’я́занці

09:00 Львів – Мистичі

11:35 Львів – Мистичі

12:50 Львів – Макунів

14:55 Львів – Княгиничі

Всі вказані автобуси проходять через с. Дмитровичі

Вартість екскурсії та дегустації 150 грн з людини. Попередньо домовитись з пані Уляною за тел: 0676734970


Кадирова Рая

Тут ще цікавого:

logo-1

9a4171cdd37a15c5942089eed6f69e9a

theTrip – спільнота просунутих мандрівників

Ставай одним із нас – аби пройти ініціацію достатньо заповнити форму нижче:



E-mail:

Ми у соціумі 😉

Powered by WordPress Popup